100 років Туреччини – нелюбима Ердоганом спадщина Ататюрка

52

29 жовтня 1923 року Кемаль Ататюрк проголосив Турецьку республіку. Сьогодні в країні панують політичні розбіжності та конфлікти, а святкового настрою практично не спостерігається. Це цілком влаштовує Ердогана.

100 років Туреччини – нелюбима Ердоганом спадщина Ататюрка

Коли 29 жовтня всоте відзначатиметься проголошення Турецької Республіки, одна людина, зокрема, не буде в настрої святкувати. Адже на чолі держави, започаткованого Кемалем Ататюрком у 1923 році, стоїть президент Реджеп Тайіп Ердоган, який прагне направити країну в зовсім інше русло, ніж її батько-засновник. Іноді успішно.

Туреччина була заснована після розпаду імперії Османа. Ататюрк привів країну до змін зверху в авторитарній манері: Нова Туреччина мала бути не в традиціях османів, а повернена у бік Заходу та сучасності. У 1930-х роках жінки отримали право голосувати і виставляти свою кандидатуру на виборах, замість арабського алфавіту став використовуватися латинський, а так званий «закон про головні убори» заборонив тюрбани та фески. Те, що носили у Стамбулі, мали носити і у великих містах Західної Європи.

Спадщина Ататюрка також викликає суперечки

Культ особистості Ататюрка живий і донині: Зображення першого президента можна зустріти на стінах офісів, ресторанів, віталень, його підпис красується на автомобілях та татуювання на шкірі співвітчизників. Проте спадщина Ататюрка не менш суперечлива. Не лише представники меншин у країні, наприклад, частина курдського населення, бачать у засновнику держави гнобителя. Його строго світський курс – чіткий поділ релігії та держави – не всім подобався переважно мусульманській країні. Релігію було віднесено до приватної сфери. Цим пояснюється і піднесення Ердогана.

Культ особистості засновника турецької держави Кемаля Ататюрка живий і сьогодні.

Замість слідувати традиціям засновника держави, він став на шлях османів, виставивши себе покровителем мусульман усього світу і реанімувавши відкинутий Ататюрком пантюркізм – міф про єдність усіх тюркських народів. Насамперед, саме Ердоган повертає релігію у політику, скасовує заборону на носіння хусток у державних установах та зміцнює релігійну владу.

Читайте також:  Росія загрузла в наступальних операціях в Україні

За кого виступає ПСР?

Якщо на початку свого правління у 2002 р. ПСР ще робила політику для широких верств суспільства, то сьогодні вона є рупором досить специфічної частини населення. «ПСР представляє лише свій електорат – суто мусульманську консервативну частину населення – турецьку націю», – пишуть політологи Гюнтер Зайферт та Крістофер Кубасек у своїй книзі «Прощання з Ататюрком». Це ставить країну перед вибором, оскільки зводиться нанівець релігійне, етнічне та культурне розмаїття країни».

Прихильники Ердогана розповідають іншу історію. Багато хто з них почувається вільним лише після приходу до влади консервативного мусульманина. Наприклад, Озлем Зенгін, депутат від ПСР та член партії із самого початку, запровадила заборону на носіння головних хусток у політику. В одному з інтерв’ю вона заявила, що «пошук свободи» та «пошук справедливості» є її головними мотивами. За словами адвоката, свого часу закони про носіння головної хустки заважали їй виконувати свою роботу. Тепер вона, як і багато інших жінок, засідає у парламенті із хусткою.

Ердоган спирається на схему «друг-ворог

Про те, що ці заяви ґрунтуються лише на обмеженому визначенні свободи, говорить і те, що уряд ПСР переслідує своїх критиків. Ердоган спирається на схему «друг-ворог», щоб заручитися підтримкою населення: геї, лесбіянки та педики, опозиція, терористи – Ердоган риторично об’єднує їх у гаданого ворога, який протистоїть благочестивим туркам. Протягом багатьох років Європейський Союз констатує значний регрес у галузі демократії, верховенства закону, основних прав та незалежності судової системи, у зв’язку з чим переговори про вступ країни до ЄС призупинено. Слід очікувати, що й у доповіді Комісії ЄС за цей рік буде зафіксовано подальші кроки назад, заявив посол ЄС у Туреччині Ніколаус Мейєр-Ландрут в інтерв’ю газеті Deutsche Presse-Agentur.

Читайте також:  Війна в Україні 15 березня 2023 року

“Ніхто не формував Туреччину після Ататюрка так, як Ердоган”, – сказав Берк Есен, політолог зі стамбульського університету Сабанчі. Проте, за його словами, сьогоднішній глава держави дивиться на Ататюрка із заздрістю. Замість 100-річного ювілею Ердоган, ймовірно, хотів би створити «другу основу республіки, але з зовсім іншими ознаками – набагато консервативнішими, ближчими до держав Близького Сходу, авторитарнішими та реакційнішими».

За президента Реджепа Тайіпа Ердогана Туреччина стала більш консервативною.

Проте Ердоган сам є бенефіціаром спадщини так званого кемалізму Кемаля Ататюрка. Більше того, без Ататюрка Ердоган «ніколи не став президентом», – вважає Есен. Зрештою, сьогоднішній глава держави походить із сім’ї, що належить до нижнього шару середнього класу, а Ататюрк створив умови для їхнього соціального просування.

ПСР також успадкувала інститути, сила яких також перегукується з Ататюрком, каже Есен: «Туреччина має сильну бюрократію, яку Ердоган використовував для реалізації своєї програми». Протягом багатьох років демократичні інституції країни руйнувалися. Судова влада та ЗМІ значною мірою підпорядковані уряду, а економіка та суспільство характеризуються клієнтелізмом та непотизмом, пишуть Зайферт та Кубасек.

«Навіть Ататюрк не був демократом. (…) Те, що Туреччина прощається з ним через сто років, може бути позитивним знаком», – пишуть політологи. «Те, що це прощання відбувається під владою нової сильної людини, не є гарною новиною».

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Введіть свій коментар!
Введіть тут своє ім'я