Представники Німеччини не братимуть участі в інавгурації Путіна, яка сьогодні проходить в Москві. Це означає, що ані осіб із німецького уряду, ані посла Німеччини на церемонії не буде. І у цьому немає нічого дивного. Офіційний Берлін навіть не називає Путіна президентом.
Інавгурація Путіна та російська карма
Інавгурація Путіна – лише парадна умовність. Легітимація влади у світі має різні рівні. У Берліні заявляють, що результати президентських виборів у Росії не можна визнати легітимними. Демократичні декорації більше нікого не переконують, старіє, хоча ще цілком життєздатна автократія.
А може там лежить дублер. А може ніхто не лежить. Але важливість цього нульова. Хоча польотів зі стерхами та занурень у батискафі чекати від бункерного діда, напевно, більше не доводиться. І навіть грибного полювання з вірним Шойгою в алтайському лісі.
У громадській сфері ми бачимо старіючого невиразного чоловічка, який бреше, як дихає. А брехати може й будь-який дублер. Це правду говорити здатний не кожен.
Інавгурація Путіна порівнюється з коронуванням. Політолог Володимир Пастухов каже: «Путін був коронований на престол 1 січня 2000 року, і з того часу нічого не змінюється. Жодні вибори Путіна не відповідали стандартам виборів у демократичному суспільстві. У якийсь момент це було менш очевидно, в якийсь час стало очевидніше. На жаль, для влади вони не ризикують відмовитися від останнього завоювання революції 1916–17 років, від республіканізму. Це настільки міцно увійшло, що заважає оголосити їм монархію повному обсязі. Тому вони змушені проходити ці фіктивні перевибори, які мають практичного значення. Путін залишатиметься при владі рівно стільки, скільки вистачить ресурсу утримувати її в руках, якщо вистачить – до смерті».
І ми розуміємо, що є фізичні межі цього існування, але коли вони настануть – невідомо. Фрівольні розмови про шарфик та табакерку теж затихли. Змінилися розмовами про російську карму, про приреченість країни на … путіних.
Але зважати на це – не означає приймати на рівних. Разом із Путіним система влади у Росії дедалі частіше сприймається як малолегітимна, як зовсім не легітимна.
Проте вже зрозуміло, що світового визнання, яке Путін мав на початку століття, він більше не отримає.
«За поняттями»
Чи потребує він у ньому? Мабуть, мимоволі перестав. Чи ні? І тому намагається ще шантажувати світ ядерними ракетами, лоскотати нерви Заходу, викручувати руки, надувати ботоксні щічки? А запопадливі пропагандисти голосять, що в Україні Росія воює з усім світовим Заходом, і навіть небезуспішно.
Кому адресовано це послання більше: світу чи російському обивателю?
Вже й байдуже. Переконати людство у своїй важливості та значущості не вдасться. Тим паче перемогти. Хоча можна воювати та ще якось похуліганити, можна множити зло у світі, можна розмножувати демагогію та називати провали тріумфами… Можна намагатися поховати гуманізм як практичну норму правильного життя, замінивши його на «поняття».
Ймовірно, це ми й спостерігатимемо ще деякий час. Час мізерний з погляду вічності.
Та він і не один такий. Він не має монополії на лиходійства в сучасному світі. Навіть демонічна винятковість чи мальовниче безумство йому не дано.
Якщо ти вбиваєш своїх політичних опонентів, то це не означає, що про тебе напише трагедію майбутній Шекспір, як про Річарда Третього. Нема предмета для трагедії. (Ось про Олексія Навального може вийти гарна п'єса, і роман непоганий.)
Образ його сформувався. Дрібна людина для неглибокий історичний момент. Комусь із політиків вдавалося вийти на глибину і останні десятиліття. Кожен читач сам назве таких. Але це не Путін.
Від нього вже, загалом, добряче втомилися. А він спорадично імітує бадьорість, але толку в ній.
Інавгурована Росія: що далі?
Інавгурація Путіна схожа на підтвердження шлюбу лідера та країни. Щось типу срібного весілля. У Москві холодно, негоду. Сипле мертвий сніг. Самотній Путін приймає парад у Кремлі (навіть Червона площа для цього вже не видається досить безпечною).
Росія «під Путіним» все більше здається наданою своїй долі, а ця доля не надто завидна. Там мало свободи і нічим дихати, а де нічим дихати – там в'яне життя, там творчість набуває патологічних форм, там дух страждає і нудиться. І там нема чого жити. У соціальному та культурному гетто, під контролем спецслужб та наглядом доброхотів-донощиків, навіть за відносної ситості.
Також врахуємо, що нові смисли та цінності нашого століття народжуються у просторі глобальних комунікацій, у світових мегаполісах. Тут багато спірного, але тут вирує життя, стикаються думки, формулюються креативні парадокси, є воля до творчості і часом перемагають стратегії шляхетності, великодушності, добросердя.
Пострадянська Москва, здавалося, майже стала центром сучасної цивілізації. Але різко відкотилася за Путіна назад. Навіть незрозуміло куди вона котиться, у дрімучу Московію Рюриковичів та перших Романових, чи, де не було ні філософії, ні багатьох мистецтв, ні подій світової значущості. Це відкат світову периферію.
Наново повертати Росію до культурного космосу та соціосфери сучасної цивілізації буде хтось інший і колись потім. А початок цього століття в Росії назвуть «Путінщиною»… Іноді кажуть, що й нікому буде повертатися. Що майбутнє країни закрите зовсім. Але прогнози нині ненадійна штука. Життя покаже.
