Фільм про російську незалежну журналістику на еміграції показали у Берліні

20

Фільм про російську незалежну журналістику, іноагентів та війну «Це повідомлення створене та поширене» показали в Німеччині.

У середу, 21 грудня, в Берліні відбулася прем’єра документальної стрічки Аскольда Курова «Це повідомлення створене та поширене». Це фільм про російську незалежну журналістику на еміграції. Прем’єру організувати допомогло видання «Новая газета. Європа». Її головний редактор Кирило Мартинов розповів про фільм на радіо «Голос Берліна» в ефірі Stratera Show із Машею Майєрс.

І ось ми наприкінці року зібралися, у просторі Säälchen, Holzmarkt 25, а це наші друзі таке дуже вузьке місце, де дивилися фільм Аскольда Куркова та групи анонімних колег, які з міркувань безпеки не можуть розкривати своєї ідентичності. Аскольд і колеги почали ще 20-го року знімати великий фільм про іноагентів.

Маша Майєрс: Чи не про війну.

Кирило Мартинов: Так, спочатку це був фільм про агентів, і там спочатку ми розповідаємо історії іноагентів, як такої громадянської кари, виключення людини із нормального суспільства, якихось неконституційних зобов’язань, які на нього накладаються. Потім у першій третині фільму все ламається, бо настає війна і стає вже загалом не дуже важливо агенти чи ні. І виникає історія, коли хлопці знімали, як ми закривалися протягом березня, як закрилося «Луна Москви», як закрилися «Дощ», «Нова газета», як закрилися інші наші колеги.

Маша Майєрс: Дуже швидко все сталося.

Кирило Мартинов: Там є така сцена, яка мене якось так бавить, у тому плані, що там є останні хвилини, коли я перебуваю в рідній редакції на Чистих ставках. Я сказав: хлопці, ну все, ми закінчили черговий наш антивоєнний стрим у «Новій газеті», у мене літак, я відлітаю. І я дуже погано підготувався. Тобто я полетів просто із звичайним своїм міським рюкзаком. От і все. Як би це був квиток в один кінець.

Читайте також:  Іран стратив чотирьох курдів за саботаж

Маша Майєрс: Тобто ви навіть без традиційної сумки, яка завжди стояла в коридорі, у кожної пристойної людини?

Кирило Мартинов: Я подумав, що це дуже серйозно все. Тобто збирати валізу, якісь підготовчі акції робити — не раніше тоді було. І насправді все цілком чудово склалося з погляду роботи.

Але у фільмі є деякий промінь надії, там показано, як ми відкривалися вже тут. Там показано наш офіс у Ризі, там показані наші колеги, які знаходяться у різних містах. Це не лише фільм про «Нову газету», а це історія про відчай, спротив. І я сподіваюся, що буде гарна дискусія після цього показу.

Маша Майєрс: Скажіть, якщо так без спойлерів можна? Приблизно пояснити, до чого приходять автори фільму. Тобто ви сказали про розпач опору. Це цікаво, тому що про розпач мені загалом усе зрозуміло про опір не до кінця. Але при цьому, коли ми часто говоримо один одному про світло наприкінці тунелю і так далі, намагаємось тим самим підтримати один одного хоча б морально, як це пов’язано з реальністю?

Кирило Мартинов: Мені здається, завжди корисно пам’ятати досвід протопопа Авакума, який відомим чином відповів на запитання своєї дружини: доки нам мучитися? І він сказав: аж до смерті. Мені здається, що досвід опору полягає в тому, що ми в цих умовах у ході війни і в ході такої звіриної абсолютно нелюдської цензури, гранично аморальної, ми нічого не змінили в тому, що ми робимо. Ось це єдине, чим ми можемо в цій ситуації можливо пишатися.

Якби ми могли показати якийсь важливий фільм про Україну, ми б показали фільм швидше про Україну. Але там і без нас працюють і українські, і світові журналісти із російськими паспортами. На війну особливо зараз не дістанешся зі зрозумілих причин. І, як сказав один нобелівський лауреат світу, коли на нього питали, як там страждають російські журналісти, він сказав: вистачить питати про нас, давайте краще про Україну поговоримо. Це була така непублічна розмова на моїх очах. І я цю позицію повністю поділяю. Але в нас також є якась історія, яку ми хочемо показати хоча б для того, щоб було зрозуміло, як ми ухвалювали ті рішення, які привели нас туди, де ми зараз знаходимося.

Читайте також:  5 туристичних напрямків: куди з'їздити у листопаді

Ми не стали говорити, що не все так однозначно, ми не стали наші медіа рятувати та намагатися з кимось домовлятися. Ставки були зроблені Путіним до 24 лютого. Ми зробили протягом того ж дня, загалом, також усі наші ставки. І я сьогодні бачив хтось у соціальних мережах постив цю фотографію обкладинки Нової газети від 25 лютого, яка єдина з друкованих медіа у РФ назвала речі своїми іменами. Там заголовок був “Росія бомбить Україну”. По-друге, цей номер був двомовним. Він був українською та російською мовою. І ми в тій ситуації, на мою думку, все, що треба було сказати, сказали.

У нас була одна доба, у нас були друзі, які володіють добре українською. І я дуже пишаюся, що моя маленька нотатка була відкриваючою. Я не придумав нічого розумнішого, ніж назвати цю замітку «Йди і дивися». Тому що, в принципі, всі наслідки інтуїтивно вже прораховували протягом перших годин.

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Введіть свій коментар!
Введіть тут своє ім'я