В кiнцi греблi шумлять верби
Що я насадила…
Нема того козаченька,
Що я полюбила.
Ой немає козаченька, —
Поïхав за Десну;
Рости, рости, дiвчинонько,
На другую весну!
Росла, росла дiвчинонька,
Та на порi стала;
Ждала, ждала козаченька,
Та й плакати стала.
Ой не плачте, карi очi, —
Така ваша доля:
Полюбила козаченька,
При мiсяцi стоя!
Зелененькi огiрочки,
Жовтенькi цвiточки…
Нема мого миленького,
Плачуть карi очки!
Автор – Маруся Чурай
