Як сьогодні функціонують російські ЗМІ та що поєднує російські медіа у вигнанні, розповів медіа-аналітик, науковий співробітник Університету Південної Каліфорнії Василь Гатов.
За останні роки з Росії виїхало багато незалежних журналістів, які критикують політику Кремля і переслідуються за це. Особливо активізувався процес еміграції представників медіа після початку повномасштабної російсько-української війни. Василь Гатов, медіа-аналітик, науковий співробітник Університету Південної Каліфорнії, науковий керівник проекту «Рефорум» займається вивченням російських незалежних ЗМІ в різних країнах. Про те, як працюють російські медіа у вигнанні, Гатов поговорив з ведучими Stratera Show на радіо «Голос Берліна» Дмитром Губіним та Дмитром Варламовим.
Дмитро Губін: Берлін, безперечно, одна з нових російських міграційних столиць. Яка головна відмінність між пресою у вигнанні російської та тієї, що залишилася, я маю на увазі не обов’язково лояльна до Кремля, але яка не змогла виїхати?
Василь Гатов: Розумієте, тут історія така, що нелояльної Кремлю преси у Росії не залишилося. Є ті, хто з якоїсь причини самоізолювалися від актуального порядку денного. Тобто висвітлюють якісь інформаційні події, але вони війну війною не називають, жахливу політику не називають жахливою політикою, хоча давно це слід робити.
Тому ті ЗМІ, які опинилися за межами Росії, їхня головна характеристика полягає в тому, що вони незалежні, вони не отримували і не отримують жодних грошей від російського уряду, який дуже мріяв завжди в такий спосіб підкорити будь-який засіб масової інформації, навіть якщо він не дуже хоче цього. І найголовніше — це ЗМІ, в яких інформаційний порядок денний визначається самими журналістами, а не кимось зовні.
За якою схемою сьогодні працюють медіа у Росії?
Дмитро Губін: Скажіть, виникли, виникли щодо нової російської преси, яка працює за кордоном, ефект, який я назвав би ефектом «Бі-Бі-Сі» або ефектом «Голосу Америки», коли вважалося за визначенням, що те, що повідомляє Сева Новгородцев, ну і так далі, або те, що там повідомляє Довлатов, припустимо, на «Голосі Америки», що це правда, їй більше довіри до іноземних голосів, ніж до того, що повідомляє газета «Правда», та хоч і ліберальні на ті часи. “Известия”?
Василь Гатов: Це гарне питання у тому плані, що на нього дуже складно відповісти. Чому? Тому що пройшов досить великий час з часів, коли «Голос Америки», або «Бі-Бі-Сі», або «Радіо Свобода» перебували у такому відношенні до внутрішньорадянської системи, в якій зараз дуже перебуває медіа у вигнанні. І центральною різницею цього було те, що внутрішні канали інформації складалися не те, що з брехні, вони складалися зі штучного конструкту, який було багато років створено партією, з яким журналісти не просто змирилися, а вони в ньому жили. І вони чудово знали ті ступені свободи, які вони мають.
Зараз путінською моделлю навіть можна назвати конкретних людей. Створено зовсім іншу конструкцію всередині. Ця система зовсім не струнка, вона складається з безлічі як на пульті таких двигунів. Десь — це телебачення (повна гучність), десь це експерти (не повна гучність), десь це розважання, десь це — «А що трапилося?» (Ось така журналістика в сенсі гламурна, яка вона тепер у нас вся така).
Але найголовніше, що ніхто не глушить ані «Голосу Америки», ані інших ЗМІ. Ну, блокування це зрозуміло, що вони обходяться людьми чудово. Ті, хто хотіли, швидко навчилися це робити. А те, що зовнішня інформаційна повістка, неважливо, ким вона створена, американцями, європейцями чи росіянами у вигнанні, вона просто глушиться кількістю інформації, гучністю інформацією, яку створює контрольована держава медіа.
Історія полягає в наступному, що якась група людей, яка сформувалася ще довкола свого часу тієї адміністрації, в якій працював Гліб Павловський, група політтехнологів, людей з певними журналістськими знаннями, у них виник такий, як би не виявлений він ніде (не можна сказати, що це одне місце), розумовий центр, який вигадує цю всю фігню. І потім це спускається через адміністрацію президента РФ, через Громова, через Кирієнка у підконтрольні медіа. Цій системі вже багато років. Майже двадцять.
Це було, умовно кажучи, у перші кілька років путінського правління, коли почала відроджуватись (тобто вони думали, що вони відроджують насправді новий винахід), ось ця система темників. Система сконструйована. Тому що радянській владі, радянській цензурі не треба було конструювати. У неї було чітко прописано ідеологічний погляд світ.
А тут ідеологічний погляд на світ відсутній, бо немає насправді ніякої раціональної ідеології. І тому треба постійно вигадувати якісь негативні страшилки про тих, хто не з нами. Ну, про Америку, про Європу, про емігрантів, про лібералів, та хоч про збірну, що виграла у нас, у футбол або в хокей. І це модель, що постійно працює, в повному обсязі приблизно з 2013 року.
Що поєднує російські медіа у вигнанні?
Дмитро Губін: Які сутнісні риси поєднують усі сучасні російські ЗМІ у вигнанні?
Василь Гатов: Одна з рис це те, що всі, хто у вигнанні, намагаються бути чесними. Ось у цьому сенсі вони ніби всі об’єднані цим дуже важливим гаслом. І друга дуже важлива річ, що вони із зворушливою напругою ставляться до проблеми професіоналізму. Це питання навіть у тих самих людей у Москві рік тому не було таким радикальним. І у цьому сенсі це дуже цікаво. Це абсолютно новий тип еволюції, який дуже цікаво спостерігати. Він може надати дуже цікаві фінальні плоди.
