Про свого колегу розповіли в обласній поліції:
– Боєць посвятив служінню українського народу понад 25 років життя. Без вагань долучився до бойового підрозділу, де тримав позиції та рятував поранених після ворожого обстрілу. Нині підполковник поліції продовжує нести службу у стрільбі, але вже на посаді працівника кадрового забезпечення.
Ще у підлітковому віці Старобільськ знав, що хоче працювати в силових підрозділах, тож наполегливо працював над собою. Закінчивши цивільний ВНЗ, згодом атестувався та став оперативником. Понад 20 років обіймав різні посади в оперативному блоці та у превенції.
Коли ж формувався стрілецький батальйон він одним із перших залишив посаду офіцера поліції Сарненського райвідділу та долучився до бойового підрозділу:
У відділі я був найстарший за віком.
Спершу була всебічна підготовка, а потім — Костянтинівське напрямок.
Нашим головним завданням було разом із побратимами утримувати позиції», – розповідає він.
Поліцейський зізнається, що поруч із врагом справді страшно та небезпечно. Одну з таких історій він не забуде ніколи.
Ми разом із колегами несли службу на одній із позицій, коли враг почав активно атакувати нас із усіх видів зброї. Було поранено нашого побратима на псевдо Тиша, а позиція почала горіти. Ми надали напарникові допомогу та почали евакуйовуватись через запасний вихід. Інакше могли й не спастись. На щастя, нам вдалося добратися до сусідньої позиції, де пораненого оглядаючи бойовий медик
Старобільськ упевнений, що на передовій надзвичайно важливо підтримувати один одного та зберігати бойовий дух:
Я розумію, що вдома на мене чекають рідні, дружина, діти… Вірю в нашу Перемогу — саме це дає сили сил триматися…
У листопаді торік частина бійців стріляни повернулися додому. Старобільськ вирішив продовжити службу в поліції на посаді працівника кадрового забезпечення:
Це теж важлива ділянка роботи. Адже й надалі несеш відповідальність, але не лише за двох побратимів, що поруч, а за весь батальйон. Зокрема, й за його укомплектування
Протягом усього перебування на війні бійця підтримували кохана дружина та двоє синів. Старший, 23-річний Максим, продовживши справу батька вже кілька років служити працівником карного розшуку. Молодший, 17-річний Матвій, теж планує працювати у правоохоронних органах та вже наполегливо готується до вступу.
Боєць неодноразово був відзначений нагородами та має статус учасника бойових дій. Говорить, найбільшою нагородою для нього стане Перемога України.
