Депутат міської ради Тарас Обоїста, який від початку повномасштабного вторгнення долучився до лав ЗСУ, розповівши колегам із трибуни біля сесійної залі, на що йому вистачає зарплати. Минулого четверга у міській раді Рівного обговорювали звернення міської ради до президента Володимира Зеленського, Верховної Ради та Кабінету Міністрів щодо перегляду фінансового та соціального забезпечення військовослужбовців.
Тарас Обоїста, депутат міської ради, лейтенант ЗСУ:
— Сьогодні я стою перед вами за трибуною як депутат, але говорю як голос понад 10 тисяч военнослужбовців нашої громади. Сьогодні у вас є шанс почути їх та захистити їхні права так, як вони захищають вас.
Я офіцер: у мене оклад 25 тисяч плюс 10 тисяч – я виконую тимчасово обов'язки на ще кількох посадах. Тобто разом – 30 тисяч гривень. Базовий оклад солдата – 20 тисяч гривень. Зарплата — 5–6 тисяч, все інше — премії та нарахування. Які не враховуються при соціальних виплатах, пенсіях та звільненнях внаслідок поранення та захворювання.
Для мотивації нам малюють виплати переднього краю, аж 240 тисяч. Хочете більше — йдіть воювати. Хороша мотивація. Як людина, яка отримувала і 100, і 70 тисяч за службу на передньому краї, скажу так: на передку ми дуже часто говорили: «**** * *** ми такі заробітки». А ще з цих заробітків треба скинутися на житло, купити пальне, генератори, сплатити старлінк, автомобілі, які горять, ламаються! Інколи скидалися по 10 тисяч, інколи по 30 тисяч. Якщо хтось думає, що піхота розкошує на ті сотні тисяч, які вона отримує, то спробуйте прожити хоч місяць під обстрілами, FPV та штурмами.
Ми чомусь зменшуємо виплати пілотам БпЛА, які є пріоритетними цілями для ворога. Ставимо графіки водіям, які на нервах вивозять запаси, боєкомплекти, займаються евакуацією. Ми забуваємо тих, хто ремонтує техніку, займається паперами, організовує все для того, щоб були ці самі виплати…
Але повернемося до моїх 30 тисяч гривень. З них приблизно 15–18 тисяч у мене йде на горілці для свого автомобіля для службових справ. Оренда хати – це ще тисяча. Потрібні ліки, Інтернет, зв'язок, якесь харчування — ну, три тисячі. Залишається 10 тисяч для сім'ї. Я перед вами лукавлю насправді, бо у мене є товариш, який мені щомісяця присилає 3 тисячі з написом «на кофе і на горілці»…
А буває, що в підрозділі горе — наприклад, мама хвора на рак. І ми з пацанами починаємо скидатися, хто скільки може. А буває, що онкологія у бійців, які повернулися з командуванням, з пораненнями. Але чи є лікарі хірурги-онкологи у Збройних силах? Така хвороба не передбачена. І вони лікуються самостійно, у відпустці. Вони не можуть пройти МСЕК, подати на інвалідність… Сім'я влазити у борги. Усі запаси, які були з бойових, так само йдуть. Побратими, скільки можуть, волонтери, громади підключаються. Але цього недостатньо.
А в ту годину, коли ти думаєш, як знайти ще гроші, просиш допомогти з ремонтом бойової машини, тобі в трубку розповідають про ті, які великі волонтери, бо вчора купили вже на ЗСУ автомобіль і дали 400 доларів на ремонт. Забувши сказати, що через автомобіль провернули невелику схему з профітом у десятки, а може, й сотні тисяч доларів. Десь у Рівному. Нічого особистого, це лише бізнес.
