Гориничі – невелике прикордонне село за кількасот метрів від кордону з Білоруссю. Колись тут вирувало життя: працювали ферма, магазин, фельдшерський пункт та клуб, лунав дитячий сміх, справляли весілля, народжувалися діти. Сьогодні ж село майже спорожніло.
Журналіст і краєзнавець Павло Дубінець протягом понад тридцяти років спостерігав за долею Горинич, повідомляє газета “Полісся” у Facebook. За цю годину він став свідком того, як населений пункт поступово втрачав своїх мешканців. Якщо в середині 1990-х тут ще налічувалося близько сорока житлових будинків і майже сотня мешканців, то нині у селі залишилася лише одна людина.
Причини занепаду накопичувалися десятиліттями. Після реорганізації місцевого господарства центр економічного життя віддалився від села, а з розпадом Радянського Союзу та закриттям кордону зникло зручне транспортне сполучення через білоруські населені пункти. Молодь масово виїжджала до міст у пошуках роботи та кращих умов життя, а старші люди залишалися доживати віку майже в ізоляції.
З роками у Гориничах один за одним припинили роботу магазин, клуб, ферма, а згодом і більшість інших соціальних об'єктів. Поля заросли чагарниками, а покинуті будинки почали руйнуватися. Частина оселів, які колись були доглянутими і затишними, нині стояти з вибитими вікнами та дверима, спустошені мародерами.
Особливо символічною стала історія останньої подружжя, яка ще жила біля села. Василь і Любов Шидловські довго не хотіли залишати рідну домівку, проте через поважний вік були змушені переїхати до дітей. Їхній від'їзд фактично поставив крапку в історії живого села.
Незважаючи на увагу журналістів, туристів, блогерів та навіть відомих гостей, Гориничі так і не отримали реального шансу на відродження. Сьогодні це місце стало символом того, як поступово зникають прикордонні поліські села, залишаючи по собі лише спогади, старі фотографії та порожні оселі.
Історія Горинич – це не лише розповідь про одне село. Це нагадування про десятки українських населених пунктів, які опинилися на межі зникнення через демографічний криз, відсутність інфраструктури та багаторічну ізоляцію. Зберігати пам'ять про них означає зберігати пам'ять про людей, які поколіннями творили історію українського Полісся.
