За понад два десятиліття служби Шеф бачив сотні місць вибухів, тисячі вибухонебезпечних предметів і десятки деокупованих населених пунктів. Володимир з дитинства мріяв про службу, і жодного разу не пошкодував.
Свій шлях Володимир розпочав ще у системі МНС. Працював рятувальником, сапером, а згодом пов’язав життя з вибухотехнічною службою. Тож із 2013 року спеціалізується виключно на цій діяльності.
Повномасштабне вторгнення змінило звичну роботу.
«Практично щодня ми виїжджаємо на повідомлення про замінування, місця вибухів, падіння БпЛА чи ракетних ударів. Наше завдання — зрозуміти, що сталося. По вирві, уламках, характеру пошкоджень ми визначаємо, який боєприпас спрацював, чи повністю здетонувала бойова частина, чи не залишилися ще небезпечні елементи. Бувають випадки, коли боєприпас має дві бойові частини, тому кожен огляд потребує максимальної уважності», — пояснює він.
Уже в березні 2022 року разом із колегами поїхав на Київщину. Буча, Гостомель, Ірпінь — звільнені міста чекали на вибухотехніків:
«Ми працювали там із березня до травня. Потім восени знову повернулися. Роботи було дуже багато. Люди хотіли повернутися додому, але спочатку ми мали зробити все безпечним».
Після деокупації Херсонщини Володимир практично одразу вирушив туди. Разом із побратимами вони об’їхали майже всі райони області.
У пріоритеті були сільські ради, школи, дитячі садки, поштові відділення та інші державні установи. Окремий напрямок — розмінування мінних полів.
«Пам’ятаю випадок, коли фермер не міг дістатися свого поля. Ми розмінували ґрунтову дорогу, щоб він зміг заїхати технікою і працювати. Здавалося б, дрібниця. Але саме з таких речей починається повернення людей до нормального життя», — говорить вибухотехнік.
Згодом була Запорізька область, деокуповані села, а після створення стрілецького батальйону його призначили начальником відділення вибухотехнічної служби.
«Багато хлопців не мали вибухотехнічної підготовки. Тому спочатку ми навчалися: відпрацьовували ведення бою в окопах, у будівлях, дії з вибухонебезпечними предметами. Я відповідав за підготовку не лише свого підрозділу, а всього батальйону», — розповідає поліцейський.
У червні 2025 року батальйон вирушив на Донеччину — поблизу Торецька та Костянтинівки.
«Ми забезпечували мінування і розмінування, прокладали маршрути для просування особового складу, облаштовували укриття, щоб хлопці могли перепочити дорогою на позиції чи під час виходу. Одного разу навіть будували міст через річку Кривий Торець, аби військові могли безпечно залишати район бойових дій», — каже Шеф.
Ще одним щоденним завданням було знешкодження боєприпасів, які російські війська скидали з безпілотників:
«Таких «скидів» було дуже багато. Крім того, допомагали нашим операторам БпЛА готувати інженерні боєприпаси для роботи по позиціях противника».
Найважчим випробуванням стала евакуація загиблого побратима Сергія Мовчуна на псевдо Сірий.
«Коли хлопці виносили тіло, їх атакували FPV-дрони. Була інформація, що тіло заміноване. Я особисто проводив його розмінування, після чого ми змогли евакуювати Сергія… Такі моменти залишаються в пам’яті назавжди», — тихо говорить вибухотехнік.
Інший випадок стався на Херсонщині. Наприкінці робочого дня надійшло повідомлення: у лісі чути крики людини.
Місцеві попередили — ліс був щільно замінований:
«Ми одягнули захисне спорядження, взяли міношукачі й почали рухатися. Приблизно за 800 метрів знайшли чоловіка. У нього була відірвана стопа, інша нога також тяжко травмована. Наклали турнікети, поклали його на ноші й винесли тією ж стежкою, якою заходили».
Наступного дня встановили, що після підриву він ще майже кілометр повз сам. Біля місця вибуху поліцейські виявили ще дві протипіхотні міни та знищили їх на місці.
Попри пережите, він жодного разу не пошкодував про обраний шлях.
«Я ще з дитинства мріяв служити. Напевно, десь у підсвідомості завжди було закладено, що потрібно боронити свою землю, своїх людей, свої права та свою державу», — каже Шеф.
На запитання «що допомогло не зламатися за ці роки?», відповідає без вагань:
«Побратими. Впевненість один в одному. І сім’я. Рідні постійно телефонували, підтримували морально. Коли знаєш, що на тебе чекають удома і поруч люди, яким довіряєш, — знаходиш сили виконувати будь-яке завдання».
Відділ комунікації поліції Рівненської області
Джерело
