Понад півтора року тому життя поліцейського змінилося назавжди. Після 30 днів безперервної оборони бойової позиції на Краматорському напрямку він разом із побратимом потрапив під атаку шести ворожих FPV-дронів. Тяжке поранення, багатогодинне очікування евакуації під ворожим вогнем, сім складних операцій та ампутація ноги стали початком нового етапу життя.
За кожним захисником, який знаходить у собі сили рухатися вперед після поранення, часто стоїть людина, яка щодня підтримує, чекає і вірить. Саме тому 2 жовтня, під час урочистостей з нагоди Дня захисників і захисниць України, очільник поліції Рівненщини Віктор Шанський подякував дружині пораненого бійця на псевдо Писанка — Катерині — за витримку, мужність та оптимізм. На знак щирої вдячності за її віру, любов і відданість він також вручив їй букет квітів.
У день поранення Писанка одразу зателефонував дружині Катерині. Попри переживання, просив її не їхати до нього.
Разом вони вже 17 років. Виховують двох доньок, старшій — 16 років, молодшій завтра виповниться 14. Подружжя зізнається: після поранення їхні стосунки не змінилися, хіба що стали ще міцнішими.
«Життя ніяк не змінилося. Далі бігаємо», — усміхається Писанка.
Катерина пригадує, що найважчим були не безсонні ночі чи тривале лікування, а години очікувань поки тривали операції. Її чоловік переніс їх сім: шість із очищенням ран, а остання — реампутація.
Попри все, вони навчилися радіти найпростішим речам. Спочатку Писанка залишив інвалідний візок, потім — одну милицю, згодом іншу. Став на протез і знову почав ходити.
«Вам цього не зрозуміти. Радість від того, що ти просто можеш іти. Сам сходити в душ, сам узяти собі поїсти, сісти за кермо, поїхати кудись. Після лікарні це зовсім інше відчуття. Коли ти можеш сам собі дати раду — це велика перемога», — каже він.
Найбільшою опорою для нього стали дружина, доньки та колеги.
«Допомогло не втратити віру те, що вдома чекають. Коли знаєш, що тебе люблять та цінують, ти просто повинен повернутися», — говорить Писанка.
Сьогодні родина живе звичайними турботами: думає про майбутнє доньок, які скоро закінчать школу, мріє про їхнє щасливе життя та мирне майбутнє.
«У мене вже все є. Я хочу, щоб у дітей усе було добре. Щоб війна закінчилася, усі хлопці повернулися додому — до своїх дружин, дітей, рідних. Щоб люди просто жили звичайним життям, без ракет і вибухів», — каже він.
Катерина звертається до дружин поранених військових та захисників із простими словами:
«Треба мати терпіння і вірити в краще. Навіть не думати про погане. Вірити, що все буде добре».
А Писанка радить тим, хто сьогодні проходить реабілітацію після поранення, не здаватися:
«Не зупиняйтеся. Не думайте про те, що втратили. Потроху відновлюйтеся. Життя продовжується. Коли є мета, коли знаєш, що тебе вдома люблять і чекають, — набагато легше йти вперед».
Його найбільша мрія сьогодні — мир, здоров’я та повернення всіх українських захисників додому.
Відділ комунікації поліції Рівненської області
Джерело
