Є на карті Рівненщини село, де сьогодні постійно мешкають лише шість людей. Комори — маленька точка майже на самому краю України, за якою болота, ліси, Прип’ять і державний кордон.
Як повідомляє газета «Полісся», колись тут було людно: працювали школа, магазин, клуб, вечорами світилися вікна у кожній хаті, діти бігали вулицями. Прип’ять була дорогою до сусідніх сіл та великого світу. Сьогодні деякі вулиці вже важко пізнати — там, де колись ходили люди, зростають дерева та чагарники. Шкільні стіни осипаються, від клубу залишилися лише сліди, біля покинутих хат господарює бузина.
Та Коморі ще живуть. Журналісти зустріли Олену та Лідію Герман – двоюрідних сестер, які народилися тут, але давно живуть у інших містах. Вони щоліта повертаються до рідного села. Олена згадує, як у дитинстві разом із батьками поверталася човном Прип’яттю з Морочного, а ввечері діти бігли через левади на світло сільських хат. Тепер вона дивується на спорожнілі вулиці і каже: «Воно найрідніше, що є в моїй житті. Доки сили будуть у життя, завжди повертатимуся у Коморі».
Один із шести постійних мешканців – Дмитро Куцевич. Він живе у батьківській хаті, порається по господарству, чистить картопля для котів. На запитання, чого найбільше хоче, чоловік відповів: «Щоб дід Мінько був, бо тоді мені буде до кого ходити». У цих словах більше, ніж здається. Коли в селі залишаються одиниці, кожна людина стає цілим світом для іншої.
Ще один співрозмовник – Дмитро Трохимович. У 2022 році він виїхав із Броварів до батьківської хати. Проживши десятки років у місті, працював на заводах, але повернувся сюди. “Коморі – це моя Батьківщина, тут закопаний мій пуп, тут центр мого життя”, – каже він.
І це, мабуть, головне, що вдалося зрозуміти під час цієї поїздки. Село може втрачати людей, школу, магазин, клуб, може заростати травою. Але поки є ті, хто пам’ятає, повертається та береже батьківську землю — воно не зникає залишково.
Дорога до Комору непроста, але журналісти свідомо їдуть нею. Бо маленькі прикордонні села не повинні існувати лише у статистиці. Їх треба бачити, чути й розповідати про них.
