Регіональний суд у Кобленці засудив 81-річного чоловіка до довічного ув'язнення за зґвалтування та вбивство 24-річної туристки зі США Емі Лопес у 1994 році. Німець заманив і вбив — але чому його так довго не знайшли? Чому вбивця жив приспівуючи?
Суд встановив, що віроломний Ганс заманив наївну туристку до відокремленої будівлі, пообіцявши показати дорогу до хостелу. Там він зв'язав Лопес, зґвалтував її і завдав дев'яти ножових поранень. За висновком суду, засуджений шукав жертву для зґвалтування, а Лопес виявилася “не там і не в той час”.
Постарілий убивця загалом зізнався у скоєному. На заключному засіданні були присутні батько та брат загиблої. Адвокат сім'ї Катрін Кінле заявила, що вирок не може змінити те, що сталося, або повернути Емі, а її рідні не могли здобути внутрішній спокій, поки винуватець залишався на волі.
ДНК допомогла встановити особу вбивці
Справу не вдавалося розкрити понад три десятиліття. Поліція встановила особу Ганса С. завдяки новим технологіям аналізу ДНК. Новий зразок його слини збігся зі слідом ДНК, виявленим на одязі Лопес.
Прізвище засудженого Ганса С. не розголошується. Але чоловік і раніше був відомий правоохоронним органам. Сексуальний маніяк через інші сексуальні злочини відбував покарання у вигляді позбавлення волі. Його ДНК внесли до бази після засудження у 1999 році за спробу зґвалтування 16-річної дівчини, але пізніше ці генетичні дані видалили. Адже згідно з § 81g Кримінально-процесуального кодексу Німеччини (StPO), зберігання профілю ДНК вважається серйозним втручанням у конституційне право людини на недоторканність особистого життя. Це той випадок, коли німецька даташутц лояльніша до злочинців, ніж до жертв злочинів.
Найпізніше зі згаданих злочинів сталося 2005 року. Покуралесил удосталь.
Маньяки навряд чи ходять Кобленцем стадами. Придивитися до Ганса можна було й трохи раніше. Але чоловіка заарештували лише наприкінці лютого цього року. Сталося це в будинку для літніх людей у Кобленці, де він мирно жив-поживав, компліментував стареньких.
Його адвокат Фолькер Кляйн повідомив після оголошення вироку, що не планує подавати апеляцію чи клопотати про перегляд справи.
Сумна історія. Плюс у ній лише один: відплата неминуче, навіть якщо затрималася в дорозі.
