Суди у Франкфурті над колишніми співробітниками концтабору Аушвіц почалися 20 грудня 1963 року. Вперше в історії німецький суд, а не союзники, розглядав злочини, скоєні німцями проти людства. На лаві підсудних перебувало 22 людини – не генерали, а охоронці, лікарі та службовці, які щодня брали участь у знищенні в'язнів.
Чому суди у Франкфурті затягнулися на 18 років
По-перше, у перші повоєнні роки кримінальні справи проти нацистів розглядали лише міжнародні та польські трибунали. Таке право німецькі суди отримали лише на початку 1950-х років. Але навіть тоді довести особисту провину було вкрай важко.
Відповідно до законів Німеччини, відповідальність ніс той, хто вчинив злочин з прямим умислом, а не той, хто виконував накази. Крім того, в суспільстві панувала установка «не ворушити минуле».
Багато німців не хотіли й чути про злочини, до яких причетні їхні сусіди, родичі та колеги.
Державні структури вважали за краще мовчати, а тема Освенцима майже не обговорювалася в пресі та школах. Ситуація почала змінюватися після Єрусалимського процесу над Адольфом Ейхманом у 1961 році. Світ знову заговорив про Голокост, і німецька громадськість поступово усвідомлювала необхідність визнання його злочинів.
Роль Фріца Бауера
Головним ініціатором франкфуртських процесів був генеральний прокурор Гессена Фріц Бауер. Він був євреєм, який пережив нацистські переслідування, а після війни присвятив себе боротьбі за справедливість. Саме він надав ізраїльській владі інформацію про місцезнаходження Ейхмана, а потім зібрав докази проти співробітників Освенцима.
Бауер розумів: без справжнього суду Німеччина не зможе відновити моральну рівновагу. Його наполегливість і зібрані докази дозволили вперше притягнути до відповідальності не лише організаторів, а й безпосередніх учасників масових вбивств.
Що змінили Франкфуртські процеси?
Судові процеси тривали з 1963 по 1965 рр. З 22 підсудних шестеро отримали довічне ув'язнення, решта – від трьох до чотирнадцяти років. Але найголовніше – це зовсім не речення.
Головне, що німецьке суспільство вперше почуло свідчення тих, хто вижив, і усвідомило масштаби трагедії.
Наслідком цього стала зміна ставлення до минулого. Після Франкфуртського процесу в школах почали вивчати історію Голокосту, з'явилися меморіали та музеї. Німеччина поступово перейшла від мовчання до відповідальності.
Основні причини, чому процеси почалися із запізненням:
-
відсутність повноважень німецьких судів у перші повоєнні роки;
-
складність доведення особистої провини за законодавством Німеччини;
-
небажання суспільства говорити про нацистське минуле;
-
вплив міжнародного процесу Ейхмана;
-
ініціатива прокурора Фріца Бауера та робота колишніх в'язнів Освенцима.
Франкфуртські процеси змусили суспільство згадати
Франкфуртські процеси стали важливою віхою в переосмисленні німецького минулого. Вони показали, що шлях до справедливості можливий навіть після років мовчання.
Німеччина змогла визнати провину не лише нацистських лідерів, а й тих, хто виконував накази.
Саме з цього моменту країна почала довгий шлях до історичної відповідальності – шлях, який став основою сучасної німецької пам’яті про Голокост.
