Рівненський апеляційний суд скасував рішення місцевого суду, яким було задоволено позов лікарки про визнання незаконним наказом про звільнення та поновлення на роботі.
Колегія суддів дійшла висновку, що роботодавець правомірно застосував до медикині дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за систематичне порушення трудової дисципліни, зокрема за спілкування з пацієнтами на російській мові.
Суд установив, що позивачка перебувала в трудових відносинах із комунальним медичним закладом із 1999 року. У квітні 2025 року роботодавець вбачав наказ про її звільнення за результатами службового розслідування, проведеного на підставі заяви пацієнтки. В акті службового розслідування комісія зафіксувала відмову лікарки спілкуватися з пацієнтами на українській мові під час виконання службових обов’язків, а також порушення норм професійної етики, грубість та неувагу до пацієнтів.
Цьому наказу передував інший — від червня 2024 року про оголошення виганяння за систематичне порушення трудової дисципліни та принципів лікарської етики. Тоді службове розслідування проводили за заявою іншої пацієнтки, яка скаржилася на грубе порушення лікаркою професійної етики, деонтології та недотримання законодавства про функціонування української мови як державної. У протоколі зазначалося, що скарги на неналежне, зверхнє ставлення до пацієнтів та відсутність старанності у роботі лікарки виникали неодноразово, аналогічне службове розслідування проводилося ще у травні 2023 року.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого суду, керувався статтею 10 Конституції України, згідно з якою українська мова є єдиним державним мовою в Україні, а також Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року, яким встановлено обов’язковість застосування державної мови у громадських сферах суспільної життя. Відповідно до пункту 15 частини першої статті 9 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», медичні працівники державних та комунальних закладів охорони здоров’я під час виконання службових обов’язків зобов’язані володіти державною мовою та застосовувати її.
Ці норми були прописані в Правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства та безпосередньо у посадовій інструкції позивачки. Суд зазначив, що дотримання вимог професійної етики та деонтології, зокрема ввічливе спілкування з пацієнтом на державній мові, належало до обов’язків лікарки комунального підприємства.
Щодо доводів позивачки про дискримінацію за мовною ознакою, апеляційний суд зазначив, що необхідність спілкування по-русски з пацієнтами під час виконання службових обов’язків не є дискримінаційним обмеженням прав як національної меншини, а є встановленим законом обов’язком медичного працівника.
Колегія суддів також врахувала систематичність порушень: наказ про вирок від червня 2024 року не був обжалований, не скасований і не втративши юридичної сили. Продовження позивачкою порушень трудової дисципліни, що полягало у вчиненні нової дисциплінарної провини, свідчить про систематичний характер невиконання трудових обов’язків.
За таких обставин Рівненський апеляційний суд дійшов висновку про доведеність порушення позивачкою трудової дисципліни, дотримання роботодавцем, передбачених статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України, правил і порядку застосування дисциплінарного стягнення, а також пропуск позивачкою строку звернення до суду. Оскаржене рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
