Як війна у небі України вплине на тактику ВПС США?

8
винищувач

Повітряна війна у просторі України виявилася одним із найнесподіваніших чинників відображення військового вторгнення Росії.

Концепція застосування ВПС США (US Air Force) багато років базується на принципі завоювання переваги повітря (air supremacy). Тому будь-який військовий конфлікт починається з операції з придушення протиповітряної оборони (ППО) противника – Suppression of Enemy Air Defenses (SEAD). І це не епітет, а термін, що має конкретне наповнення, що вимагає відповідної підготовки та визначає основу військово-повітряної могутності США.

Проте перебіг бойових дій у небі України, можливо, сильно вплине на домінуюче становище цієї концепції. На думку провідних фахівців ВПС США, таких як генерал-лейтенант Семюел Хайнот (Samuel Hinote), який займає посаду заступника начальника штабу з майбутнього ВПС (Deputy Chief of Staff for Air Force Futures), полковник Максиміліан Бремер (Maximillian Bremer), начальник відділу спеціальних програм мобільного повітряного командування США (Special Programs Division Chief, Air Mobility Command) – сьогодні йдеться про заперечення вирішальної ролі «повітря» в бойових діях і про «небезпечні ілюзії» концепції вирішальної переваги в небі. Буквально так називалася програмна стаття Максиміліана Бремера (у співавторстві з експертом Атлантичної Ради Келлі Гріко, Kelly Grieco – Atlantic Council), опублікована кілька днів тому Атлантичною Радою.

Несподіванка того, що побачили авіаційні експерти в Україні, така велика, що Центр стратегії та безпеки імені Брента Скоукрофта при Атлантичній раді (Scowcroft Center for Strategy and Security) вирішив присвятити проблемі цілу серію зустрічей експертів, перша з яких відбулася 6 вересня під назвою: «Повітряна міць після України: майбутнє повітряної війни» (Airpower after Ukraine: The future of air warfare).

Рапорт про те, чого не було

Вже за десять днів війни, 5 березня, – російське командування переможно відрапортувало про знищення ВПС України та придушення її ППО. Однак насправді цього не сталося. Приховане перебазування української бойової авіації за кілька годин до російського вторгнення, її подальші переміщення та точкове бойове застосування експерти схильні вважати однією з найуспішніших операцій поточної війни та навіть останніх десятиліть.

Українські засоби ППО також придушити не вдалося. Якщо над полем бою успішно застосовувалися FIM-92 Stinger американського виробництва та британські Starstreak, то на середніх висотах та далекостях добре працювали та працюють радянські БУК-М1 (прийнятий на озброєння у 1983 році, за відкритими даними Україна мала 72 комплекси) та С-300ПС /ПТ (відповідно – 1982 та до 250 установок).

В результаті російські ВПС зазнали тяжких втрат – за відкритими українськими джерелами на початок липня збито 220 літаків та 188 вертольотів. Непрямим підтвердженням цих втрат стала різка зміна тактики: на другому етапі війни російська авіація практично перестала займатися безпосередньою вогневою підтримкою на полі бою і взагалі не літатиме над територією України. Часто літаки використовуються просто як пусковий комплекс: бомбардувальники злітають із глибоко розташованих авіабаз, набирають висоту над Каспійським морем або в районі Курська, звідки здійснюють пуски ракет.

Нездатність російської авіації провести класичну операцію SEAD здивувала американських експертів. «З огляду на те, що росіяни показали себе нездатними проводити складні повітряні операції, привабливо зробити висновок, що повітряна війна в Україні піднесла мало уроків Сполученим Штатам та іншим західним військово-повітряним силам, – вважають полковник Максиміліан Бремер та експерт Келлі Грико. – Вони, безсумнівно, впоралися б краще за росіян у такій війні, як в Україні. Це втішний висновок для західних оборонних аналітиків: якщо невдача Росії здебільшого викликана нею самою, то повітряна війна в Україні не кидає виклик існуючій доктрині та дорогим пріоритетам модернізації. Але така втішна впевненість недоречна».

Автори дискусії в Атлантичній раді вводять два поняття: «блакитне небо» та «повітряне узбережжя» (blue skies, air littoral), щоб охарактеризувати, з одного боку, повітряний простір на середніх та великих висотах, де панують високотехнологічні літаки, та низькі висоти, необхідні для безпосередньої вогневої підтримки на полі бою, де діють штурмовики, а тепер і дрони.

Читайте також:  "Медуза": референдуми про приєднання до РФ відклали на невизначений термін

«Зневірившись уникнути небезпек на середніх висотах, російські військові літаки вдалися до польотів на малих висотах. Хоча ця тактика дозволяє літакам ухилятися від радіолокаційного виявлення та поразки високотехнологічними ракетами «земля-повітря», вона відправляє їх прямо до гущавини внутрішнього шару протиповітряної оборони України — «повітряного узбережжя». Літаки та вертольоти, що летять на малій висоті, є легким видобутком для української зенітної артилерії та тисяч переносних систем, у тому числі Stinger. Повідомляється, що Україна навіть використовувала протитанкові ракети, щоб збивати ударні гелікоптери, що низько летять», – пишуть експерти.

«Це дає уявлення про майбутні війни, де перевага зміститься у бік дешевої маси і сторони відмовляться від невеликої кількості дорогих, вишуканих пілотованих літаків. Повітряна війна в Україні є провісником майбутніх повітряних воєн, коли противники США все частіше використовуватимуть оборону по вертикалі, комплексно застосовуючи кібератаки, електромагнітні перешкоди, засобів ППО, безпілотні літальні апарати та ракети – зі зростаючим ступенем від великих висот до менших. Навіть якщо високотехнологічним винищувачам та бомбардувальникам вдасться здобути перевагу в «блакитному небі», повітряний простір під ними залишається спірним. «Повітряне узбережжя», тобто простір між сухопутними військами і високотехнологічними винищувачами і бомбардувальниками, є складнішим і важливим завданням у боротьбі за контроль над повітрям», – вважають аналітики.

Першим провісником такої війни стала друга карабахська війна між Вірменією та Азербайджаном (2020). Вважається, що своєю перемогою Азербайджан завдячує масованому, несподіваному та розумному застосуванню дронів. Однак там сторони не мали настільки розвинених можливостей класичної військової авіації та ППО, як в Україні: їм не було від чого відмовлятися.

Натомість це сталося в українському небі: «Україна успішно практикує «стратегію відмови» в повітряному просторі, засновану на підході «оборони по вертикалі», який застосовує багаторівневі системи, що перекриваються, і об’єднує їх вплив по всій області, від «блакитного неба» до «повітряного» узбережжя». В результаті Києву вдалося позбавити російські літаки, що пілотуються, свободи пересування над більшою частиною України, одночасно експлуатуючи свої власні, все більше – безпілотні засоби в повітряному просторі», – вважають експерти.

Цей зсув давно помітили і аналітики в Україні: історик, авіаційний інженер Марк Солонін у своєму інтерв’ю «Голосу Америки» ще в середині липня зауважив: дорогі високотехнологічні пілотовані літаки поступаються своїм місцем безпілотним літаючим засобам поразки, до яких експерт відносить, і дрони, і керовані ракети.

«Полювання Росії за українськими мобільними системами протиракетної оборони класу «земля-повітря» виявилося складним завданням: її літаки стали не так мисливцями, як і об’єктами полювання, – вважає Максиміліан Бремер. – Тому російські пілоти і побоюються входити в повітряний простір України для завдання ударів зблизька. Доки Україна зберігає активну і достовірну загрозу російським військовим літакам — діючу систему протиповітряної оборони, її сил достатньо, щоб позбавити Росію можливості безперешкодно використати «блакитне небо» над більшою частиною України».

Ситуація, мабуть, давно відома російським льотчикам: минулого тижня соціальні мережі розповсюдили повідомлення українського розрахунку БУК-М1 про те, що пілот одного з російських літаків катапультувався ще до пуску зенітної ракети: відразу після отримання індикації про підсвічування його літака радаром наведення… Літак було втрачено без жодного пострілу.

Концепція взаємної «відмови»

Сьогодні, коли війна в Україні переходить у свою наступну фазу – українського контрнаступу – сторони змінюються ролями. Тепер уже перед Україною має постати нелегке завдання придушити систему ППО супротивника та завоювати перевагу у повітрі – хоча б локальну. Американська військова доктрина не мислить настання без переваги у повітрі, проте Україна – як і за чотири місяці до цього Росія – схоже, обирає інший шлях.

Навіть російські ВПС, які мають значну чисельність, не пішли на подальші втрати заради нових спроб завоювання переваги. Українські ВПС мають значно меншу кількість літаків, тому Україна має вести свій наступ без класичної масованої підтримки з повітря.

Читайте також:  Макрон закликав Путіна прибрати зброю із Запорізької АЕС

«Росія прочитала свою сторінку з українського підручника, – каже полковник Бремер. – І розгорнула більше батарей ППО С-400 та безпілотних літальних апаратів, щоб завадити українським пілотам регулярно літати над територією Донбасу. Результатом є стан взаємної відмови у повітрі: ні російська, ні українська пілотована авіація не можуть послідовно чи ефективно діяти поблизу лінії фронту». Саме ця взаємна відмова від «повітря» і є, на думку авіаційних експертів, найяскравішою рисою нинішньої війни.

Безпілотні літальні апарати замінили пілотовані скрізь, де могли. І справа не тільки в них на порядок нижчої вартості. Девід Росс, ветеран ВПС США, колишній пілот F-15 розповідав 17 липня в інтерв’ю «Голосу Америки» про курс підготовки сучасного бойового льотчика: «Курс навчання пілота F-15 займає шість місяців. Після цього вже в авіаційній частині – місяць на те, щоби «ввестися». Після цього пілот зможе виконувати найпростіші польоти як ведене, і знадобиться ще рік-півтора, щоб він став здатний побачити велику картинку в її цілому. Літак не можна розглядати, як кран, який тупо піднімає і кидає бомбу: такий «артилерійський снаряд» виявиться дуже дорогим».

«Несподівані втрати пілотованих літаків швидко поредили ряди навчених та досвідчених пілотів у Росії, – каже полковник Максиміліан Бремер. – Великі втрати українських безпілотників стійкіші — їхні оператори залишаються живими, щоб боротися і наступного дня, отримавши досвід воєнного часу, готовий до негайного застосування. Девід Голдфейн, колишній начальник штабу ВПС США, визнав, що на підготовку пілота-винищувача йде в середньому від 6 до 10 мільйонів доларів. Росія, можливо, не дотримується таких же суворих стандартів, але кількість загиблих, як і раніше, обмежує регенерацію сил. В результаті боротьба перемістилася ще далі на «повітряне узбережжя», де Росія не вистачає озброєних розвідувальних безпілотників, і в даний час немає можливостей для власного масового виробництва цих систем у великих кількостях».

Проте російська ППО не стоїть на місці. Проти турецьких безпілотників Bayraktar TB2 стали успішно застосовувати засоби радіоелектронної боротьби. Втім, «посилення перешкод та передбачувана відсутність живучості не зробили безпілотники застарілими», – пише Бремер. – Україна адаптували свою тактику. У той час як Києву довелося скоротити використання TB2, він звернувся до безпілотників-камікадзе для завдання ударів по російських наземних цілях».

Генерал-лейтенант у відставці Віра Лінн Джеймісон (Lt. Gen. Vera Linnn Jamieson), колишній заступник начальника штабу ВПС США з розвідки, спостереження та кібероперацій особливо наголосила на ролі повітряної розвідки України: «На тактичному рівні Україна використовує розвіддані набагато ефективніше, ніж Росія. Українці змогли звести нанівець перевагу чисельності та вогневої могутності росіян, бо змогли вказати, де діяти – багато в чому завдяки інтелекту. Чого варта одна кампанія зі знищення штабів і старших офіцерів! Вміла розвідка стала реальною перевагою України».

Риси нової війни

Отже, «Україна відмовила Росії, а Росія відмовила Україні в ефективному використанні пілотованої авіації», – пише Бремер.

«Зазвичай ми думаємо про перевагу як про двоїстість: ми збираємося використовувати повітряний простір самі і відмовляти його використовувати іншим, – розмірковує генерал Семюел Хайнот. – Але [ситуація в Україні] призводить нас до дуже цікавого питання: якою є ймовірність того, що взаємне позбавлення права на повітряний простір виявиться нам вигідним в оперативному та стратегічному плані?».

Таким чином, йдеться про зовсім іншу природу домінування у сучасному конфлікті. Взаємне високотехнологічне стримування призводить до взаємної відмови від дій у певній сфері: завдяки ефективності протисистем «противник ніколи не доходить до тієї точки, коли він готовий успішно діяти, коли готовий почати щось, чого ми не хотіли б. Це ідея взаємного заперечення. Наші військові повинні бути спроможними переконливо показати Росії чи Китаю, що ми здатні заперечувати те, що їм було б необхідним для досягнення успіху. Так, Україна явно заперечувала перевагу Росії у повітрі, і це дозволило їй залишитись у строю. Ми називаємо це системою блокування зони доступу», – вважає Семюел Хайнот, який до своєї нинішньої посади відповідав у ВПС США за інтеграцію бойових дій, і був заступником начальника штабу зі стратегічного планування (Air Force Warfighting Integration Capability) and Requirements).

Читайте також:  Американські вчені створили штучний мозок із шизофренією

За іронією долі, вважає Хайнот, «Росія була одним із піонерів» у галузі повітряного стримування. «Її ракетні системи «земля-повітря» дуже добрі. І їх зараз використовує Україна, створюючи ефект взаємного заперечення. Навіть дюжина ракет дешевше, ніж конкретна авіаційна платформа, яка є метою. Ми намагаємося змінити рентабельність інвестицій як для наших супротивників, так і для нас самих. І ми розглядаємо це як ключову новаторську область, в яку ми тільки входимо і маємо стати лідерами», – робить висновок Семюел Ханот.

Метью Кроніг (Matthew Kroenig), виконуючий обов’язки директора Центру стратегії та безпеки Скоукрофта (Acting Director, Scowcroft Center for Strategy and Security) робить висновок: «Війна в Україні, що триває, абсолютно ясно показує, що майбутнє війни швидко змінюється. Здатність України вести асиметричну повітряну кампанію проти супротивника, що чисельно і якісно перевершує, дає цінні уроки для фахівців з оборонного планування США та союзників, показуючи нові технології ведення війни, кидаючи виклик існуючим доктринам оперативних концепцій».

Але є й певні негативні наслідки, спричинені «відмовою від неба». «Відверто кажучи, Росія була не готова до війни, – додає генерал у відставці Філіп Брідлав, не лише колишній командувач силами США в Європі та головнокомандувач силами НАТО в Європі, а й бойовий льотчик F-16 із трьома з половиною тисячами льотних годин. – Ми переоцінювали військову міць Росії, як і недооцінили стійкість українців. Україна насправді виявилася єдиною країною, яка підготувалася до своєї війни, і це залишилося непоміченим Росією, чиї стратегічні цілі не були досягнуті». Вимушена відмовитися від щодо сучасних способів ведення війни, відчуваючи брак сучасної високоточної зброї, але при цьому не маючи політичної волі змінити свої наміри, Росія пішла екстенсивним шляхом, звернувшись до тактики, випробуваної в минулому столітті: чисельна перевага, масовані майданні обстріли, що викликають руйнування переважно цивільної, а чи не військової інфраструктури. Авіаційна атака загалом виявилася відбитою».

«Ми побачили війну в повітрі, яка певною мірою вдалася українській стороні, – продовжує Філіп Брідлав, – і яка з тріском провалена російською стороною. Це змінило характер усього, що маємо собі на фронті. На жаль, одним із ефектів взаємного «заперечення повітря» стало скочування на землі до повільної та жахливої ​​війни на виснаження у стилі Першої світової. Сьогодні це траншейна артилерійська війна, невибіркове використання вогневої могутності (бо в Росії закінчилися можливості завдання високоточних наземних ударів), а ми в США не давали таких технічних можливостей Україні до останнього моменту», – каже Філіп Бридлав – можливо, як льотчик, злегка шкодуючи про швидкі і потужні авіаудари, що не відбулися.

Тим не менш, Максиміліан Бремер приходить до думки: «Сполученим Штатам та іншим західним країнам необхідно підготуватися до майбутнього вже зараз. Стратегія відмови від повітря може бути більш розумним і економічним вибором при спробі зберегти status quo як на східному фланзі НАТО, так і, наприклад, у Тайванській протоці. Так, пілоти-винищувачі, як і раніше, розбурхують уяву. Їхня містична чарівність дуже сильна, але повітряні бої за їх участю є тепер винятком із правил. Майбутнє повітряної війни – це її заперечення», – робить експерт свій парадоксальний висновок.

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Введіть свій коментар!
Введіть тут своє ім'я




Введіть символи зображені вище :