Через порушення латвійського законодавства закрили канал “Дощ”. Що розповіли про ситуацію, що склалася, представники медіа?
Після застережень в ефірі та кількох порушень у Латвії закрили канал «Дощ». Що буде далі з російським опозиційним медіа, чи оскаржить редакція рішення, куди може переїхати «Дощ», розповіла Катерина Котрікадзе, директор інформаційної служби телеканалу, в ефірі Stratera Show на радіо Голос Берліна з Машею Майєрс і Дмитром Губіним.
Маша Майєрс: А чому редакція вирішила переїхати саме до Латвії?
Катерина Котрікадзе: По-перше, нас покликали цілком відкрито, офіційно, публічно і неофіційно теж. Йшлося про те, що тут будуть створені зручні умови для швидкого розвитку, для швидкого відкриття компанії, щоб ми стрімко могли повернутися в ефір.
З іншого боку, Латвія – це країна, де розмовляють російською мовою, де розуміють російську мову. Тут зручно та комфортно нам, бо є відчуття близькості до Росії. І потім, таки російськомовне середовище — це дуже важливий чинник, погодься.
Зрештою, тут дешевше, наприклад, ніж у західноєвропейських країнах. І це також значний чинник. Я в жодному разі не хочу нікого образити, тим більше образити Латвію, яка прекрасна. Тут справді дуже хороші люди. Тут, щоправда, зручно жити. Також тут об’єктивно дешевше та будувати компанію, будувати телеканал, купувати обладнання, винаймати квартири. Нас багато. Звичайно, ми це теж враховували.
Маша Майєрс: А власне, якщо розділити претензії, скажімо так, латвійського уряду до телеканалу «Дощ», який закінчився зараз відгуком ліцензії (я думаю, що ви оскаржуватимете, але це вже наступне питання), можна в цій частині розділити цю проблему на, скажімо так, претензії за буквою закону і претензії за духом до вас?
Катерина Котрікадзе: Мені дуже важко тут поділити, бо, з одного боку, за формальною ознакою, хіба що розумієш, у чому річ. Тут неможливо відокремити букву і дух один від одного, тому що можна сказати, що телеканал «Дощ» вимовив фразу «наша армія» стосовно армії РФ. Але як треба оцінювати це словосполучення? Ким треба бути, щоб його оцінювати? Тільки цими двома словами без контексту не помічати, що контекст цих висловлювань такий, що ведучі «Дощу» кажуть: наша армія чинить злочини в Україні. Військові злочини, злочини проти людяності. Наша армія вбиває цивільних, наша армія вторглася в Україну і таке інше.
У Латвії, і це, безперечно, політичне рішення, все формулюється настільки, що нам кажуть: ви можете ввести в оману глядачів, які можуть зробити висновок, що йдеться про латвійську армію. Розумієте? Тобто ось це пояснення воно настільки абсурдне, і воно настільки ніби фантасмагорія, навіть я б сказала, і його настільки неможливо сприймати всерйоз і якось це оцінювати, і якось це коментувати, що саме тому я не можу відокремити букву від духу. Саме тому я не можу, навіть з погляду формального підходу, прийняти претензію. Тому як би ситуація, звісно, вкрай важка. Ситуація, на жаль, говорить про політичне рішення, ухвалене місцевим регулятором.
Дмитро Губін: Катерино, чому воно було, на ваш погляд, прийняте? Адже воно змушує Путіна вранці пити шампанське.
Катерина Котрікадзе: Ви маєте рацію. Це, звичайно, грає на руку російській владі, і це дозволяє Дмитру Пєскову лицемірно та цинічно заявляти те, що він заявляє. І так це коментувати. Я впевнена, що ми дочекаємось коментарів і від Марії Володимирівни Захарової, офіційного представника МЗС. У зв’язку з цим я думаю, що вона зараз підшукує найбільш їдкі, уїдливі коментарі щодо майбутнього та справжнього телеканалу «Дощ».
Але розумієте, коли ви питаєте чому, то мені дуже не хочеться. Як би робити висновки та аналізувати це з погляду політичної кон’юнктури, що склалася у Латвії, бо в мені борються кілька різних емоцій. Одна з цих емоцій вона, звичайно, про те, що таки я відчуваю подяку, нас тут прийняли, нам тут допомогли. Ось ми, наприклад, зараз я вам з вами розмовляю з будівлі телеканалу, який нас люб’язно запросив, надав нам студію обладнання, камери тощо, і таке інше. Але, з іншого боку, те, що відбувається, дуже нагадує політичне рішення.
Маша Майєрс: Які настрої сьогодні спостерігаються в Латвії? Як це зсередини відчувається, що можна виділити тут з погляду трендів?
Катерина Котрікадзе: Дуже важка історія. Східна Європа дуже постраждала від Росії. І вся історія взаємодії Східної Європи з Радянським Союзом, Росією — це історія болю, мук, окупації тощо. Це одна з причин, чому тут так гостро реагують на все, що пов’язане з Росією і навіть на представники російського громадянського суспільства, незалежних журналістів просто за принципом володіння російськими паспортами.
Тому насправді в мені ще цей конфлікт існує. Навіщо тоді було нас кликати? Я, щоправда, не розумію. Тобто я не бачу логіки, якщо ніби при всьому усвідомленні нами ось цього болю, який відчувають тут і влада, і населення, хоча від населення ми взагалі нічого поганого не бачили, я хочу це наголосити. Влада, перш за все, при всьому цьому болі вони невже не усвідомлювали, що вони не зможуть, не зможуть прийняти тут російських журналістів у всій повноті їхньої незалежності та свободи слова, яка мала б, за ідеєю, бути гарантованою.
Я можу сказати, що всі претензії нам, які пред’являються, абсолютно інтерпретуються максимально негативно, хоча можуть бути інтерпретовані інакше. Умовно кажучи, затримка із субтитрами на добу, яку нам ставлять у провину як перше порушення. Карта Криму, яка була неправильно видана в ефір. Це друге порушення. І саме словосполучення «наша армія». При тому, що всі вони знають, чудово знають, що в цьому матеріалі, де карту Криму видано неправильно, було ще мільйон технічних проблем. 10 секунд чорного поля в ефірі перегорнуті коментарі експерта, бо змонтувала нову людину. Ми взагалі на коліна тут зібралися. Всі ці аргументи не працюють.
І аргумент головний, що телеканал «Дощ» до війни та одразу після початку повномасштабне вторгнення максимально чітко формулює свою антивоєнну позицію. У телеканалу «Дощ» мільйони глядачів їх стає більше. І, зокрема, основна аудиторія телеканалу залишається у РФ. «Дощ» робить все можливе для того, щоб інформувати російську аудиторію про злочинність цього вторгнення та жахіття, яке відбувається в Україні. Ось незважаючи на все це, вони кажуть: хлопці, ви порушуєте наші закони.
Я не готова прийняти, що ми порушуємо їхні закони. Ми не порушуємо жодних законів. Ми працюємо як журналісти. Так, у нас бувають і технічні неполадки, і помилки, як це було у випадку з Олексієм Коростелевим. Але це стовідсотково не можна вважати свідомою дезінформацією аудиторії з урахуванням того, як «Дощ» реагує на ці помилки, як він їх виправляє, як за них вибачається. І після всього того, що сталося ось так за секунду взяти і відібрати у нас ліцензію. Для мене це абсолютно абсурдне рішення, воно неприйнятне ні з погляду демократичних цінностей, ні з погляду будь-яких людських цінностей. Це просто категорично неприпустимо.
Маша Майєрс: Катя, що далі?
Дмитро Губін: Вільнюс чи Берлін?
Катерина Котрікадзе: А я не знаю. Я, шановні друзі, не знаю, як вам відповісти, тому що ми не очікували, що таке рішення буде винесене настільки стрімко, що 14 сторінковий текст буде представлено нам за підсумками 30-хвилинного засідання. Так швидко регулятори латвійські орієнтуються та спробують вигнати нас із Латвії. Тому зараз на даному етапі я готую свою програму, яка має вийти о 21:00 як багнет. І нікуди не дінешся від того, щоби вийти в ефір. А як далі ми діятимемо? Я просто не розумію. Рішення не прийняте, я не лукавлю. Це не те, щоб я зараз намагався там приховати інформацію, немає жодного рішення. Ми взагалі нічого не розуміємо поки що.
Маша Майєрс: Чи будете ви оспорювати і чи є у вас якісь тут юридичні шанси на те, щоб це рішення оскаржити? І друге ви ж не йдете з YouTube, зберігаєте програми? Про це розкажи, будь ласка.
Катерина Котрікадзе: На YouTube ми, звичайно, залишаємось. І я маю нагадати, що вся російська аудиторія дивиться нас саме там. А це скільки? 14 мільйонів людей щомісяця унікальні користувачі. Отже, ось щодо кабелю, то, наскільки я розумію, за межами Латвії, поки ми залишаємося в кабельних мережах. І що стосується заперечування, то це зараз вирішують наші колеги юристи та розмірковують адміністративна частина керівництва, з’ясовує, які у нас є можливості і чи потрібно це заперечувати.
Дмитро Губін: Коли почалася втеча журналістів із Росії, раптом несподівано виявилися нові місця чи локації, про які ніхто не думав: Бішкек, Тбілісі, Астана тощо. Ви розглядаєте свою можливість мовлення лише з Європейського Союзу чи інших країн?
Катерина Котрікадзе: Не знаю, поки ми розглядаємо варіанти, поки що нам треба рятувати канал. Зараз нам треба зрозуміти, що ми робимо, куди ми рухаємось і як ми зможемо вести мову далі. Теоретично ми, зрозуміло, хочемо розвиватися, ще, знаходити нові території і таке інше. Але на цьому етапі ми поки що в стані кризових рішень.