Коли Хадріт Сінгх приїхав до Оттави з індійського штату Пенджаб у 2016 році, він гадки не мав, чого очікувати в Канаді. Науково обдарованого студента залучила перспектива здобути місце в університеті за спеціальністю «електротехніка».
«Спочатку я ходив у храм, щоб потоваришувати з людьми тієї ж релігії, які говорили моєю мовою», – згадує 25-річний хлопець, що належить до релігійної громади сикхів. Сьогодні для нього важливі інші критерії, коли йдеться про нові знайомства, наприклад, спільні інтереси.
Поруч із чоловіком із довгою бородою та помаранчевим тюрбаном стоїть його колега в хустці, який 24 роки тому іммігрував із Лівану. Ці два іммігранти – двоє із 350 співробітників компанії Siemens Healthineers, яка виробляє в Оттаві портативні пристрої для аналізу крові для світового ринку.
«Чому ви не приїхали до Німеччини?», – цікавляться федеральний міністр праці Хубертус Хайль та його колега з кабінету, міністр внутрішніх справ Ненсі Фезер, дослідники, лаборанти та інженери, які розмістили свої робочі місця в будівлі колишнього канадського поштамту. Німеччина не дуже відома як країна для імміграції, кажуть їм. Мова складна, візові процедури тривалі.
Технології, таланти, толерантність
Спільна поїздка двох федеральних міністрів від СДПН служить підготовкою до рішення кабінету міністрів, яке вони мають намір прийняти не пізніше як за два тижні. Тоді ж буде ухвалено рішення щодо проекту нового закону про імміграцію кваліфікованої робочої сили. «Сучасному бізнесу потрібні технології та таланти, але також і терпимість, – каже Хейл, явно вражений культурною різноманітністю Канади, країни імміграції.
Для того, щоб робітники знаходили дорогу до Німеччини, необхідно не лише частково знизити вимоги та ввести систему балів. У майбутньому подання заяви на отримання робочої візи також має стати простіше. «Ми маємо прискорити все, що можна прискорити», – каже Хайль, починаючи з видачі віз та закінчуючи процедурами визнання іноземних професійних кваліфікацій.
Фезер прагне пов’язати заплановане із другим проектом: спрощенням натуралізації. В принципі, іноземці повинні мати можливість стати німцями лише за п’ять років, а не за вісім. Подвійне громадянство має бути дозволене і для іммігрантів із країн, що не входять до ЄС – досі це застосовувалося лише у виняткових випадках.
“Для робочої сили дуже важливо, щоб імміграція до Канади проходила правильно, тобто з метою зрештою стати канадським громадянином”, – каже Фезер. «І ми також хочемо зробити це можливим у Німеччині, тому ми також змінюємо закон про громадянство». Однак ВДП висловила стурбованість з приводу деяких елементів цієї реформи.
Емі Нг (32) народилася в Оттаві, вивчала неврологію та працює в дослідному відділі компанії Siemens Healthineers. Її мати, математик, іммігрувала з Брунея 1989 року. Дослідниця проводить час зі своїми колегами після роботи та у вихідні дні. Її хлопець родом із Лівану, займається ремонтом будинків. «Ремісників тут, у Канаді, не вистачає, тому все, що пов’язане з ремонтом та будівництвом будинків, добре оплачується», – каже вона.
Відмінності: Канада – Німеччина
Хайль і Фезер не хочуть брати канадське імміграційне законодавство як зразок для зміни законодавства в Німеччині. Відмінності надто великі для цього. У Канаді частка людей, які є іммігрантами у першому чи другому поколінні, набагато вища, ніж у Німеччині. Крім того, тут майже нема нелегальної міграції.
Це означає, що невелика в порівнянні з Німеччиною кількість біженців – це, як правило, люди, щодо яких канадська держава заздалегідь перевірила, чи є підстави для захисту. У рамках нового пілотного проекту також розглядається питання про те, чи слід пропонувати людям з таборів біженців переселення до Канади, щоб вони безпосередньо контактували з роботодавцями.
Проблема депортації людей, зобов’язаних залишити країну, яка палко обговорювалася в Німеччині протягом багатьох років, у Канаді не виникає. Одна із загальних для Канади та Німеччини проблем – визнання іноземних кваліфікацій. Іранські інженери, які керують кіосками або ведуть таксі в Німеччині, існують і тут.
Ашраф Тауфік навчався в технічній школі гостинності та туризму в Єгипті, а потім кілька років працював у готелі Саудівської Аравії. У Канаді він не зміг закріпитися у своїй первісній професії. Натомість він спочатку працював у супермаркеті, потім у будинку для літніх людей, а тепер – перекладачем.
Тим не менш, єгиптянин не шкодує, що приїхав до Торонто разом із дружиною та дітьми у 1999 році. Що Тауфік цінує у своєму новому будинку, то це права трудящих та можливості здобуття освіти для своїх трьох дітей. Іммігранту-мусульманіну також подобається, що расизм і дискримінація суворо припиняються. Крім єгипетського громадянства, він тепер має і канадське громадянство.
Його дружині, яка вивчала медицину в Єгипті, було важко досягти визнання її освіти, каже чоловік віком близько п’ятдесяти років. У результаті вона пройшла перепідготовку і тепер працює психотерапевтом. Два його племінники в Єгипті зараз відвідують курси німецької мови в Інституті Ґете, повідомляє він. Їхня мета – вчитися в Німеччині.
.
